http://www.youtube.com/watch?v=V9Ex0pUwwlo
Соціалізація і адаптація дітей до школи

http://www.youtube.com/watch?v=GK4KQd470q4

Соціальна адаптація молодших школярів

http://www.youtube.com/watch?v=3Wur-ZT Особистість і соціалізація

Розповіді для проведення діагностики здатності до емпатії.

1. Моя бабуся захворіла і приїхала до нас. Ми турбуємося про неї. Я дуже хочу мати собачку, але бабуся не любить собак. Одного разу, повертаючись зі школи, я побачив мокрого від дощу чорненького песика. Я приніс його додому, висушив, нагодував. Він так лагідно лизав мені руку, вертів хвостиком, лащився і вдячно повискував. Я вирішив: нехай він живе у нас. Вранці я прокинувся і побіг до ванної, де спав мій друг, але його там не було. Бабуся вигнала його на вулицю. Хоч на дворі сіяв дрібний дощ...

2. Ми жили на дачі. У нас був хороший друг - собака Дружок. Ми з ним ходили на рибалку, в ліс, гралися, купалися. Він хоч і не людина, але все розумів. Потім ми отримали телеграму, що до нас приїжджає тьотя Клава, і ми поїхали додому, а собаку мама закрила у сарай. Вдома було весело, тьотя привезла нам іграшки, цукерки. Вранці я попросив маму поїхати на дачу, казав, що собака голодний, без води може померти, йому сумно. Мама відповіла, що нічого не трапиться, а коли здохне, то не великий жаль, їх там багато бігає, можна взяти іншого, а тітка приїздить не кожного дня...

3. Наш сусід збирався у відрядження і сказав: «Хай папуга Кеша поживе у тебе, можеш навіть залишить його собі назавжди, коли захочеш». Я дуже зрадів, доглядав Кешу, полюбив його. Але папуга поводив себе дивно: не їв, часто поглядав на двері, ні з ким не говорив, тільки вигукував ім'я дяді Гриші. Я гладив його, говорив лагідні слова, приносив ласощі, але він тільки жалібно дивився на мене. Нарешті, через тиждень, приїхав дядя Гриша...

4.   В дитячому садку під час обіду за одним столом сиділи дві дівчинки - Світлана і Галя. Світлана, пустуючи, штовхнула Галю, а та, ненавмисно, штовхнула чашку з компотом і залила скатертину. Коли прийшла вихователька і запитала, хто це зробив, Світлана сказала, що то Галя. Галю покарали, а діти тепер не хочуть гратися з Світланою, не дають їй іграшок. Вона стоїть і плаче…

Методика «Визначення самооцінки особистості»

Інструкція: “Перед Вами є ряд слів, що означають якості особистості позитивного, негативного та нейтрального змісту. З цих слів Ви повинні скласти ряд тих якостей, які мають бути у хорошої людини в ідеалі. Кількість слів у колонці не обмежується. Ці слова записуються в колонку А. Потім серед цього ряду Ви маєте визначити ті якості, які маєте самі і записати у колонку а.

Перелік якостей.

Охайність, легковажність, гордість, грубість, життєрадісність, турботливість, сором’язливість, заздрісність, злопам’ятність, відвертість, капризність, повільність, мрійливість, наполегливість, ніжність, невимушеність, нервовість, нерішучість, нестриманість, обережність, рухливість, розв’язність, розсудливість, рішучість, стриманість, терплячість, боягузтво, захопленість, впертість, поступливість.

Бланк відповідей

А	а
Всього	Всього

Методика незакінчених речень

Добро це….

Зло це…..

Добре жити коли….

Погано жити без…

Найбільше у людях я ціную…

Моїм батькам подобається коли я…

Бути справедливим означає……

Якщо інша людина сумує, я….

Людяна людина – це та людина……

Щоб тебе цінували інші люди потрібно…..

Література, де розкрито психолого-педагогічні  особливості соціалізації молодших школярів

Література

1.      Архипова С. Розвиток соціального досвіду особистості в умовах школи ∕ С. Архипова ∕∕ Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. −№1. –С.4-8.

2.      Божович Л. Личность и ее формирование в детском возрасте ∕ Л. Божович. –М.: Просвещение, 1968. −170 с.

3.       Голованова Н. Социализация и воспитание ребенка. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений ∕ Н.Голованова. – СПб.: Речь, 2004.− 272 с.

4.      Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Монографія ∕  А.Богуш, Л. Варяниця, Н.Гавриш, та ін.. ∕ за ред. Н.Гавриш. –Луганськ, 2006. − 368 с.

5.      Кон И. Ребенок и общество: (историко-этнографическая перспектива) ∕ И.Кон. –М.: Наука, 1988. − 270 с.

6.      Непомнящая Н. Становление личности ребенка 6-7 лет ∕ Н. Непомнящая. – М.:Педагогика, 1992. −160 с.

7.      Тарасенко Г. Виховний процес у контексті оновлення парадигмальних підходів до сучасної освіти ∕∕ Сучасні інформаційні технології навчання  в підготовці фахівців:  методологія, теорія, досвід, проблеми. –К.: Вінниця: ДОВ «Віннниця», 2010. –Вип.23. – С.96-101.

8.      Трубачева С., Корсакова О. Зміст шкільної освіти як основа забезпечення соціалізації особистості ∕∕ Шлях освіти. −2002. –№2. – С. 6-9.

9.      Яценко Л., Кравченко Т. Особливості соціалізації дітей молодшого шкільного віку ∕∕ Гуманітарний вісник ДВНЗ – Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет. Педагогіка. Психологія. Філософія ∕ Міністерство освіти і науки. Видавництво ДВНЗ – Переяслав-Хмельницький. – 2013. –Вип.28. –Т.ІІ.− С.456-462.

Психолого-педагогічні особливості соціалізації дітей молодшого шкільного віку

Чекотун Л.І

м. Вінниця

Постановка проблеми. В останні десятиліття в соціокультурному просторі України відбуваються докорінні зрушення, які обумовлюють активне врахування людського виміру суспільного буття, і перш за все, такого важливого фактора соціального оновлення, яким є виховання [7, с.96].

Становлення України  як незалежної держави та входження її у світовий простір орієнтує на побудову громадянського суспільства. За таких умов посилюється актуальність наукового дослідження проблеми активізації людського чинника, цілеспрямованого формування соціально активної особистості, адекватної новим вимогам. На перший план вийшли питання гармонійного входження людини у суспільство, відповідність новим соціальним нормам, прийняття й передачі з покоління в покоління системи національних, культурних та релігійних цінностей.

Чинні міжнародні та державні нормативно-правові документи( Конвенція ООН про права дитини. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. Закони України «Про освіту», «Про соціальну  роботу з дітьми та молоддю», «Про охорону дитинства») одним із основних напрямів визначають стратегічний курс на забезпечення життєздатності дитини, що передбачає успішну її адаптацію та функціонування в соціальному середовищі, починаючи з перших років життя. У процесі соціалізації дитина адаптовується до змінних умов життя, навчається дотримуватися норм та вимог, почуватися членом певної спільноти, зважати на відмінність власних бажань від вимог довкілля, засвоювати доцільні правила, переносити свої знання в нові умови.

Притаманна сьогоденню девальвація моральних цінностей, порушує гуманістичні засади спілкування особистості в соціумі, призводить до тиску на неї суспільства, продукуючи недосконалі форми комунікації, способи мислення і поведінки. Трансформації історично випробуваних соціальних орієнтацій призводить до формування у зростаючої особистості деформованого ціннісного світогляду, хибних уявлень про соціально-рольовий процес, які замінюючись примітивними утилітарними моделями, стимулюють прояви агресивності, цинічного ставлення до соціальних і моральних цінностей. Як наслідок, утруднюється входження дитини в суспільство, уповільнюється, а іноді й набуває деструктивної спрямованості процес накопичення нею соціального досвіду й формування ціннісних настановлень [9, с. 456].

 Аналіз попередніх досліджень. Характеризуючи сучасну освіту,  вже неможливо уникнути поняття соціалізації особистості, знехтувати розкриттям змісту соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. Проблема активного входження особистості у суспільство була предметом досліджень ще філософів античності.  З розвитком суспільства вона не втратила своєї актуальності, навпаки, стала більш різноплановою, набула глибшого змісту. Уже у  працях Т.Кампанелли, Ш.Фур’є,  Р.Оуена,  Ж.Руссо,  С.Френе,  М.Монтессорі є положення про соціальний характер виховання людини,  про педагогізацію соціального середовища,  про оптимізацію взаємодії людини і соціума. 

У практиці сучасних наукових досліджень проблему соціалізації особистості розглядають у двох напрямах: по-перше, формування особистості, яка засвоює національні традиції, звичаї, норми моралі свого народу і здатна виконувати функції громадянина держави; по-друге, формування особистості, яка використовує засвоєний соціальний досвід у своїй практичній діяльності як конкретне «Я».

У дослідженнях науковців ця проблема вирішується в кількох аспектах: філософському (Н.Абрамова, В.Москаленко, В.Нестеренко, Ю.Сичов); психологічному(Л.Бондаренко,І.Кон,Є.Кузьмін,В.Мухіна);педагогічному(Г.Андрєєва, Ю.Васількова, В.Іванов, Н.Лавриченко, А.Мудрик); соціологічному ( В.Андрущенко, В.Піча, П.Сорокін) [4, с.45].

Дослідники в галузі педагогічної науки (Н.Бібік, І.Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Н. Миропольська, Г.Тарасенко та ін.) розробляють механізми соціалізації особистості молодшого школяра.

Пошуку гармонії розвитку дитини у природному та соціальному середовищі присвятив свою педагогічну діяльність В.Сухомлинський.

 У педагогіці і віковій психології накопичена низка досліджень, присвячених вивченню проблеми становлення соціальної зрілості особистості на різних вікових етапах (К.Абульханова-Славська, В.Мухіна, В.Петровський, Д.Фельдштейн, Е.Еріксон). Наголошується, що молодший шкільний вік є сензитивним для виникнення і становлення таких новоутворень, як формування «образу Я», «Я-концепції» (Р.Берні, І.Кон); виникнення «універсальної цінності»(Н.Нєпомняща); поява мислення рефлексії, «відкриття Я» (В.Давидов, Г.Цукерман). Для дітей 7-8 років характерна поява в самосвідомості цілей і перспектив життя (Е. Еріксон); становлення соціальної зрілості (А.Гудзовська); оволодіння соціальним досвідом (Н.Голованова); виникнення суспільних мотивів (Я.Коломінський) [6, с.10].

Аналіз філософської, соціологічної, педагогічної, психологічної літератури засвідчив, що проблема соціалізації людини досліджується досить широко. Водночас і в науково-методичній літературі, і у практиці існує неадекватно тлумачення процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку. Дискусії навколо поняття «соціалізація» свідчать про йогоо складність, про те, що до того часу науковці не дійшли згоди в розробці цілісної теорії соціалізації як явища і процесу, а також використання рекомендацій педагогічної науки.

Мета статті полягає в розкритті особливостей соціалізації дітей молодшого шкільного віку.

Виклад основного матеріалу. Соціалізація дитини передбачає набуття нею досвіду співжиття в суспільстві з іншими людьми. Процес формування особистості невід’ємний від соціального середовища, в якому вона живе і діє. Функції соціалізації пов’язані з її роллю в відтворені суб’єкта соціально-історичного процесу, в забезпечені наступності культури і цивілізації, в підтримці безконфліктного існування суспільства як інтегрованої системи. Сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того соціуму, до якого належить.

Як зазначають А.Богуш, Н.Гавриш, процес соціалізації відбувається у взаємодії дитини з соціальними інститутами у процесі набуття знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки. У процесі  соціалізації  дитина оволодіває уміннями й навичками практичної й теоретичної діяльності: перетворення наявних відносин у якості особистості, засвоює досвід суспільного життя і суспільних відносин, адже дитина вчиться жити з іншими дітьми, дорослими в колективі, в соціумі, ефективно взаємодіяти з іншими. На думку вчених, соціалізація – це поступове набуття дитиною соціального досвіду спілкування і діяльності, це процес розвитку самосвідомості, саморегуляції, самовираження, становлення активної життєвої позиції у процесі життєдіяльності та життєтворчості дитини[4,с.158].

Молодший шкільний вік охоплює період життя від 6 до 11 років і визначається найважливішою обставиною у житті дитини – її вступом до школи. Саме молодший шкільний вік – вищий рівень розвитку психіки, досягнутий у результаті первинної соціалізації( дошкільний вік), який створює можливість для подальшого соціального розвитку. На даному етапі соціального розвитку формуються ті психологічні структури суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності, які забезпечують ефективність процесу навчання. Раніше для дитини існував світ речей, тепер перед нею – світ відносин і закономірностей з їх внутрішньою, строго науковою організацією.

У період молодшого шкільного віку дитина набуває значного обсягу знань, умінь та навичок, збагачує досвід своєї соціальної поведінки. У неї з’являються перші стійкі ціннісні орієнтації. Відбувається бурхливий розвиток почуттів: моральних, інтелектуальних, етичних. Початок навчання – це початок корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Вік дитини 7 років вважається, як стверджує Лідія Орбан-Лембрик, дуже важливим у житті особистості. Вона стає суспільним суб’єктом і виконує тепер соціально-значимі обов’язки, за які отримає суспільну оцінку. Вся система суспільних відношень дитини змінюється і здебільшого визначається тепер тим, наскільки успішно вона справляється з вимогами суспільства. Учні молодшого шкільного віку вступають у новий тип відношень з оточуючими людьми. Діти засвоюють соціальні норми, майже втрачають беззастережну орієнтацію на дорослих і зближується зі своїми ровесниками [9, с.457].  У їхніх міжособистісних стосунках з’являється категорії «добре», і «погано».

Молодші школярі що не здатні самостійно брати участь у реальному житті соціуму, проте під впливом соціалізації та виховання дитина спроможна змінювати свій внутрішній світ, своє ставлення до людей, подій, самого себе, тим паче, що період розвитку дитини від 8-9 років характеризуються творчим піднесенням. Для успішної соціалізації молодших школярів потрібні такі умови, які забезпечували б їм можливості критично переосмислювати і відбирати те, що пропонує соціум. Успішна соціально-педагогічна робота по соціалізації особистості допомагає дитині увійти в сферу соціального життя, свого власного соціального досвіду.

Набуття дитиною певного соціального досвіду, що він пережив, який постійно визначає його дії і вчинки і проявляється у ставленні школяра до різних сторін свого життя, впливає на формування його бажань, інтересів, направляє чи стримує його активність можна вважати головним показником рівня  соціалізації особистості, яка відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості.

Дитина набуває знань і навичок, необхідних для соціальної взаємодії та соціальних контактів індивідів. Вона входить в світ знань, загальнолюдських цінностей, оволодіває різноманітними способами діяльності, навчається спілкуватися з іншими людьми, відкриває світ власного «Я», навчається керувати ним. Становлення особистості як повноправного, самостійного і творчого суб’єкта суспільного життя є педагогічною метою безпосередньо соціалізації [4, с.358].

Під керівництвом учителя початкової школи діти починають засвоювати зміст основних форм людської культури (науки, мистецтва, моралі) і вчаться діяти відповідно до традицій і нових соціальних очікувань людей. Саме у цьому віці дитина вперше виразно починає усвідомлювати відносини між собою і оточуючими, розбиратися у суспільних мотивах поведінки, етичних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто поступово вступає у свідому фазу формування особистості.

Аналіз психологічних особливостей, можливостей і задач соціалізації дітей молодшого шкільного віку допомогає визначити основні ознаки соціальної компетентності школярів. До таких ознак належать сформованість мотивації досягнення успіху в навчальній діяльності, сформованість навичок самоконтролю, самоорганізації і саморегуляції; керівництво в поведінці свідомими і соціально нормативними цілями і правилами, засвоєння соціальних норм поведінки; задоволення собою, адекватна, досить висока самооцінка; наявність критичного ставлення до себе і оточуючих; засвоєння навичок конструктивної взаємодії з ровесниками і дорослими, сформованість конструктивної поведінки в важких життєвих ситуаціях.

Головна особливість молодшого шкільного віку – зміна соціальної позиції дитини. Вона приступає до систематичного навчання, стає членом шкільного і класного колективу, змінюються її відносини з дорослими. Це розширює і поглиблює систему її відносин з навколишньою дійсністю, посилює значущість спонтанних соціалізаційних процесів для її особистійного розвитку [3, с. 35].

До фундаментальних новоутворень дитини молодшого шкільного віку, які створюють позитивні передумови для її соціалізації, сучасні науковці відносять суб’єктивність та індивідуалізацію.

Суб’єктивність забезпечується рефлексією щодо мислення і діяльності(усвідомлення власних дій, самого себе), комунікації і кооперації(вихід у позиції «над», і «поза», які забезпечують координацію дій, організацію взаєморозуміння), самосвідомості (самовизнання внутрішніх орієнтирів і способів розмежування «Я» - «не Я» . Для успішної соціалізації  дітей молодшого шкільного віку важливе значення має те, наскільки їх  суб’єктивність відносин з навколишнім  соціальним світом визнається дорослими, наскільки вони мають змогу її проявляти [9, с.458].

Незважаючи на формування суб’єктивності, дитина молодшого шкільного віку сприймає соціальну реальність як спільну з іншими людьми – дорослими й однолітками, досвід яких має для неї велику значущість. Однак цей досвід не просто акумулюється, а й типізується – дитина запам’ятовує певну систему дій і здатна відтворювати її в аналогічній ситуації. При цьому типізується не будь-який досвід, а лише той, який дитина вважає доступним для себе і таким, що може принести їй успіх. Тобто вона «відбирає і привласнює лише можливі для себе способи дій, норми і цінності».

Індивідуалізація молодшого школяра проявляється в його прагненні виокремити своє «Я», протиставляти себе іншим, висловити власну позицію стосовно інших людей, дістати від них визнання, посівши активне місце в різноманітних соціальних відносинах де «Я» дитини виступає нарівні з «Я» інших людей. Як наслідок, вона переходить на новий рівень самоусвідомлення в суспільстві.

В індивідуалізації дитини молодшого шкільного віку можна виокремити дві позиції: «я в суспільстві» та «я та суспільство». Позиція «я в суспільстві» передбачає наявність у дитини прагнення пізнати своє «Я», свої можливості, якості. Найбільш активно ця позиція вибудовується у період від 6 до 9 років. Позиція «я та суспільство» розгортається в умовах діяльності, спрямованої на засвоєння норм людських відносин( соціальних і моральних), в умовах визнання індивідуальності дитини, її самостійності. Ця позиція орієнтує молодшого школяра на соціальні контакти [9, с.459].

Особливістю сприйняття молодшими школярами навколишнього світу є певна його ідеалізація що може спотворювати реальну картину соціальної дійсності, утруднюючи соціалізацію. Для подолання цього недоліку необхідно в процесі організованого виховання наповнювати найважливіші соціальні явища, події, цінності змістом, який би заперечував їх сприйняття дітьми аналогічно до його сприйняття іншими людьми.

У молодших школярів розвивається більш глибоке, порівняно з дошкільним віком, усвідомлення своїх почуттів, розуміння їх прояву оточуючими. Значний вплив на ці процеси справляє приклад дорослих, яких діти намагаються наслідувати в процесі соціалізації. Однак, загалом почуттєва сфера, особливо в дітей 6-7 річного віку, має фрагментальний характер, що спричинює дещо спотворене сприйняття ними деяких почуттєвих проявів ( наприклад, страху, гніву). До того ж, деякі із запозичених «зразків», що їх дитина переносить у власну емоційну поведінку, можуть мати апріорі помилковий характер. Усе це потребує своєчасного виявлення і педагогічного коригування. Адже неадекватність розуміння й реагування на емоційні прояви інших людей може стати передумовою виникнення міжособистісних конфліктів, утруднюючи соціалізацію [8, с.7].

З початком молодшого шкільного віку на грунті новоутворень з’являється тенденції до зміни ціннісних орієнтацій, що вступають у суперечність з наявною системою мотивів і потреб, спричинюючи їх якісну перебудову. Найчастіше діти виокремлюють особисті цінності, які закріплюються  в поведінці й міжособистісних відносинах. У них з’являється дистанція соціальних зв’язків під час оцінювання норм поведінки однолітків і дорослих, розвивається орієнтація на соціум, формується вміння розуміти й оцінювати соціальні явища. Однак діти цього віку ще не сприймають еталони поведінки як соціальну необхідність, не усвідомлюють їх соціальну значущість. Такі еталони видаються їм індивідуальними цінностями, виступаючи лише окремими елементами ціннісних орієнтацій, що формуються.

Істотні зміни в ціннісних орієнтаціях відбувається наприкінці молодшого шкільного віку. У цей період вони починають вибудовуватися в ширшу, складнішу і більш стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції дитини. Виразні зміни у сфері ціннісних орієнтацій, характерні для 6-10-річних школярів, є важливим орієнтиром в організації соціальних контактів як способу вдосконалення виховного впливу на них. Ця обставина фокусує увагу на особливій значущості знання ціннісних орієнтацій дітей, їх зумовленості, що дає педагогу змогу враховувати закономірності розвитку особистості, забезпечуючи такими орієнтирами систему виховання як складову соціалізації.

Висновки. Соціалізація є процесом, який передбачає як засвоєння дитиною соціального досвіду в процесі входження в соціум, систему соціальних зв’язків, так і процес відтворення цих зв’язків за рахунок активної діяльності дитини. Під час взаємодії з оточуючими відбувається соціалізація дитини, засвоєння нею відповідної системи  цінностей, норм. Отже, щоб ввести дитину в складний світ людських взаємин необхідна допомога дорослого.

Оскільки молодші школярі більшість часу проводять у школі  то вчитель і є тим помічником, що допомагає дитині успішно соціалізуватися. Вчитель презентує для дитини суспільство, займає центральне місце в духовному світі дитини, виступає носієм знань, умінь, моральних цінностей, а з іншого боку – безпосереднім організатором виховного процесу. Проте, нестійкість моральних настановлень, обмеженість соціального досвіду знижує здатність молодшого школяра протистояти деструктивним впливам, яких він може зазнавати в процесі соціалізації. До того ж, прагнення дітей цього віку часто відзначаються ситуативністю, поведінка, яка відповідає моральним нормам і правилам, прийнятим у суспільстві, характеризується нестійкістю, що є свідченням недостатнього оволодіння дитиною тією соціальною роллю, характерною ознакою якої є моральна поведінка. Розширенню досвіду дитини щодо сутності такої роллі сприяє спеціально організований виховний процес, який передбачає не лише передачу їй необхідних знань, а й демонстрацію відповідних поведінкових правил, вправляння у їх виконанні. Досягненню цього сприятиме врахування в змісті навчально-виховної діяльності різноманітних інтересів дітей, потреб, які є актуальними для окремих вікових груп школярів у плані соціалізації, створення гуманного середовища ( запровадження відносин співробітництва, партнерства, співтворчості всіх учасників педагогічного процесу); розвитку в дитини впевненості у власних силах, самоповаги, творчого розкріпачення, поглиблення і закріплення соціальних і моральних знань, виховання адекватних емоційних ставлень, формування вмінь і навичок соціально схвалюваної поведінки.

Перспективами подальшого розгляду питання  може бути визначення педагогічних умов успішної соціалізації молодших школярів.

Анотація. У статті розглядаються особливості соціалізації дітей молодшого шкільного віку. Основою соціалізації особистості є соціальний досвід, засвоюючи який, дитина здійснює саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною. Основним із факторів соціалізації молодших школярів є ціннісне орієнтування.

Ключові слова : соціалізація, соціальний досвід, ціннісні орієнтації, соціальна поведінка.

Анотация. В статье раскрываются особенности социализации детей младшего школьного возраста. Основой социализации личности есть социальний опит, усваивая который, ребенок осуществляет саморазвитие и самореализацию, становится социально компетентным. Основным из факторов социализации младших школьников является ценностное ориентирование.

Ключевые слова: социализация, социальный опыт, ценносные ориентации, социальное поведение.  

 Summary. In article features the socialization of children of primary school age. The basis of socialization is a social experience, learning that a child has self-development and self-realization becomes socially competent. One of the main tasks of the teacher is to prepare the child for entry into the broader social world. The main factors of socialization of primary school children have particular value orientation.

Keywords: socialization, social experience, values​​, social behavior.